очень нудно 
36 
Татко з мамкою ще вдосвіта розбіглися, сама Катерина вже й води від криниці наносила, худобі дала, сніданок організувала. Навіть останні новини від Людки дізналася.
Біля криниці й зустрілися.
— Катька, то що за люди у вас? — питає Людка, і очі горять.
— Учені з міста. Пісні записують, у кургані ритися будуть.
— Пісні? — Людка аж підскочила. — То я прийду до вас? Можна? Я багато пісень знаю. У Миколи стільки касет накупила… Цілу торбу! І Руслана, і Біличка, і Могилевська. І Орбакайте, і ця… як її… Маша Распутіна.
— Вони старі народні пісні записують, — Катерина каже.
— Да? — Людка задумалася. — Ну, нічо’! Однаково прийду, бо ж так цікаво, аж дрижаки під колінками.
— Приходь, — Катерина їй. — А до школи не підеш?
— Не піду. Маманю понесло за село до покинутих будинків, веліла мені в хаті прибрати.
— До покинутих будинків? — Катерина питає. — А чого це?
— А ти не чула? — Людка їй. — Таж уночі дядько Роман великий будинок геть чисто спалив. Навіть Залусківський перехрестився, що вітру не було. Каже, був би вітер, спалило б Шанівку.
Людка озирнулася.
— Ти ж нікому?..
— Ні, — Катерина їй. — І добре. Піду я, а ввечері припруся до вас, — Людка підхопила повне відро, потягла до хати.
Катерина сиділа на кухні в кутку, спостерігала, як гості снідають.
«І що вони оце довбають ту яєшню півгодини?! — не розуміла. — Ще й ножа якогось біса їм треба… Мало того, що проспали майже до обіду, тепер до вечора снідати будуть. Коли ж ми до того кургану дійдемо?!» Ігор доїв, чашку з чаєм підсунув до себе.
— Ну, як тобі тут живеться, Катерино?
— Добре живеться, — каже Катерина з осторогою.
— А ви мух із кухні не виганяєте?
— Адже ж осінь, — Катерина всміхається.
— То й що? Ви їх перезимувати пустили?
— Восени мухи завжди злі. Та ви сидіть, я зараз їх рушником… — підхопилася.
— Не треба, — Денис каже. — А скажи… Ванни тільки у вас нема чи у всіх шанівців?
— А нащо ванна? — Катерина питає.
— Помитися, — Денис із іронією.
— Щоб помитися, води треба, а не ванни, — Катерина йому, а Ігор у сміх:
— Знову «техніка розриву»? — питає.
— Та зачекай, — Денис аж почервонів. — Ну, а туалет… От буде зима… І ти будеш надвір бігати? Змерзнеш.
— На ніч мамка відро в хату внесе, а вдень — не холодно.
— Добре. А телевізор? Є у вас телевізор?
— Чого ж, був, — Катерина каже. — Тільки зламався. — І ви не знаєте, що в країні відбувається. Так?
— А онде радіо, — Катерина знов осміхнулася — такими чудними гості їй здавалися. — А ще минулого року мені один татків знайомий плеєра подарував. Тільки… він теж зламався.
Тепер до Людки бігаю пісні слухати. Мені Ірина Білик дуже подобається.
— Краще сама заспівай пісню якусь. Твоя мама казала, що ти до пісень свої слова придумуєш, — Денис просить.
— Та я так зразу й не можу, — почервоніла Катерина.
— А давай я рядочок скажу, а ти продовжиш… А тут саме мамка з двору зайшла, бо вже все переробила, а чекати несила. Стала тихо у коридорі. «Ану, — думає, — послухаю, як донька гостей уразить». Денис мить подумав.
— Ой на горі два дубки…
Катерина голову опустила й шепоче:
- …Люблять Катю парубки,
- А Катрусі то не треба,
- Заховай мя, люба нене.
Мамка брови звела, руку до грудей приклала. «Оце такої!» — вразилася.
Денис розсміявся.
— Дуже добре! Тільки чого ж таке сумне вигадуєш, Катрусю? А давай іще! Горіла сосна, палала…
- …Мого коханого пекла.
- А я коханого знайду
- По тому адському вогню.
Мамка зовсім розгубилася. До кухні заглядає тихенько. Стоїть Катерина посеред кухні, очі долу — і співає.
— Стоп! Стоп! — Денис просить. — Мені записати треба. Хто б міг подумати?! Це ж зовсім новий пласт народної творчості. Як думаєш, Ігоре?
— Цікаво… От, ніби, що на серці, те й на вустах. Чуєш, Катю! А як би ти продовжила… Била мене мати березовим прутом…
— Ні, такої не можу, — Катерина каже. — І чому?
— Бо мене матуся ніколи не била, — сміється.
— Ну, тоді…Ой у вишневому садочку, там соловейко щебетав… — захопився Денис.
Мамка — до кухні:
— Смачного, гості дорогі. А до кургану ми сьогодні не підемо?
— Підемо, підемо, — Ігор першим підхопився.
36 
